Адвокатське бюро успішно захистило права та законні інтереси власника майна, як боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання вироку суду про конфіскацію майна засудженого, на яке ще у квітні 2013 року було накладено арешт державним виконавцем.

Так, особа була засуджена за вчинення злочину до позбавлення волі та конфіскації майна. Виконавчий лист з примусового виконання вироку суду про конфіскацію майна засудженого було пред’явлено до виконання, державним виконавцем відкрито виконавче провадження і накладено арешт на все майно боржника. Оскільки майна боржника не було виявлено, державний виконавець у жовтні 2013 року повернув виконавчий лист до суду, але арешт з майна не зняв.

Після відбуття покарання, особа повернулась до звичайного життя та виявила, що на все її майно все ще накладено арешт. На звернення до державної виконавчої служби у 2024 році було отримано відповідь про те, що виконавчий лист був повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону про виконавче провадження, матеріали виконавчого провадження знищені за спливом строків їх зберігання, тому арешт з майна боржника не може бути знятий державним виконавцем без судового рішення.

В інтересах клієнта до адміністративного суду було подано позов. Позов був обґрунтований тим, що виконавчий документ давно повернутий державним виконавцем без виконання. Згідно положень Закону про виконавче провадження арешт на майно та кошти боржника накладається задля забезпечення реального виконання рішення суду. Строк давності виконання вироку суду сплив, а тому повторне пред’явлення виконавчого документу до виконання не можливе і це є підставою для зняття арешту з майна боржника. До того ж, під час виконання вироку стягувачем є держава і у такому виконавчому провадженні повернення виконавчого документу без виконання – це повернення виконавчого листа до суду, який його видав. Законом про виконавче провадження передбачено, що одночасно із поверненням виконавчого документу до суду, виконавець скасовує арешт з майна боржника, але державний виконавець всупереч закону цього не здійснив і це також є підставою для зняття арешту в судовому порядку.

Посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону про виконавче провадження, правові висновки Верховного Суду, практику Європейського Суду з прав людини про неможливість обмеження права приватної власності особи інакше, ніж у спосіб та з підстав, що встановлені законом, позивач просив суд зобов’язати орган ВДВС зняти арешт зі свого майна.

Рішенням адміністративного суду позовні вимоги були задоволені повністю і це рішення суду не оскаржувалось та у подальшому було виконане органом ВДВС.

Отже, у цій справі адвокату вдалось відновити права та законні інтереси клієнта на вільне володіння, користування і розпорядження його власністю.