Доволі частим стало явище, коли ініціативні мешканці самовільно перекривають проїзди у двори чи навіть садові товариства шлагбаумами або воротами, без жодного права та на такі дії. Комунальні служби мають реагувати на порушення правил благоустрою і проводити демонтаж самочинно розміщених об’єктів. Але як діяти, коли комунальні органи влади не виконують свої функції? Про такий випадок і подальший судовий захист піде мова у цій статті.
Громадянин поскаржився до районних органів благоустрою у м. Києві на самочинно встановлені у травні 2021 року ворота на в’їзді вулиці садового товариства у м. Києві, де знаходиться його будинок. Зазначав, що ця самочинно встановлена перешкода створює значні незручності та небезпеку, порушує його права і свободи. Адже аварійні служби, карета швидкої допомоги, пожежні машини, правоохоронні органи не зможуть своєчасно надати потрібну допомогу людям, які проживають на цій території, що заявник не має вільного доступу до своєї власності. Просив органи комунальної влади провести демонтаж самовільно встановленої споруди та усунути порушення його прав і свобод.
Інспектор благоустрою району виніс припис з вимогою надати дозвільні документи на її встановлення або демонтувати її у триденний строк. Після спливу цього строку, документи у відділ благоустрою районної РДА не були надані, а споруда не була демонтована. Матеріали справи із району були передані до Департаменту територіального контролю КМДА для прийняття рішення про демонтаж споруди та доручення комунальному підприємству «Київблагоустрій» виконати таке рішення.
Профільний Департамент КМДА тривалий час не приймав жодних рішень та не вчиняв жодних дій для вирішення цієї ситуації. Після численних звернень громадянина до КДМА, Департаменту територіального контролю, – рішення про демонтаж нарешті було прийняте цим Департаментом та передане на виконання до КП «Київблагоустрій». Але споруда залишалась не демонтованою.
Громадянин звернувся за правничою допомогою до адвоката і у січні 2022 року було подано адміністративний позов до суду з вимогами до КМДА, Департаменту територіального контролю КМДА, КП «Київблагоустрій», якими позивач просив суд визнати бездіяльність відповідачів протиправною, зобов’язати їх провести демонтаж самовільно встановленої споруди та солідарно відшкодувати громадянину моральну шкоду в розмірі один мільйон гривень, завдану бездіяльністю суб’єктів владних повноважень.
Відповідачі по справі активно заперечували проти позову, вказуючи на те, що у Правилах благоустрою міста Києва строки на прийняття Департаментом рішення про демонтаж та строки на сам демонтаж самовільно встановлених споруд не встановлені і тому ці питання вирішуються по мірі виробничих можливостей. Відповідачі надавали суду докази, що намагались провести демонтаж, але через перешкоджання їм у цьому третіми особами не змогли його провести. Заперечували проти позову через, на їх думку, цивільно-правовий характер спору, пропуск позивачем строків звернення до суду, недоведеність позовних вимог та з інших підстав.
Справа в суді розглядалась довго. Після скасування вищими судовими інстанціями процесуальних ухвал місцевого суду, що перешкоджали подальшому руху справи, суд першої інстанції у грудні 2024 року прийняв рішення про задоволення позовних вимог, але зменшив суму моральної шкоди до 30 тисяч гривень. Рішення суду залишилось в силі без змін після його перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій і було повністю виконане.
При цьому, Касаційний адміністративний суд у своїй постанові під час перегляду судових рішень у цій справі сформував правовий висновок щодо застосування пункту 13.3.2 Правил благоустрою міста Києва у контексті строковості демонтажу. Суд зазначив, що відсутність у законодавстві конкретних строків для здійснення примусового демонтажу не можуть бути підставою для виправдання багаторічної бездіяльності. Відсутність чітко визначеного строку виконання обов’язку не надає суб’єкту владних повноважень права на необмежену бездіяльність. Відповідно до загальних принципів адміністративного права, зокрема “своєчасності” (ч.2 ст. 2 КАС України), владні повноваження мають реалізовуватися протягом розумного строку. У контексті усунення порушень у сфері благоустрою, які створюють перешкоди та загрозу безпеці, “розумний строк” є коротким. Вимога “невідкладності”, що міститься у рішенні Київської міської ради від 02 квітня 2015 року № 317/1182, є конкретизацією принципу розумності строку саме для таких ситуацій та підкреслює обов’язок відповідачів діяти оперативно. Крім того, вимога невідкладності зазначена в пунктах 3.1, 3.2 рішення Київської міської ради від 02 квітня 2015 року № 317/1182, які зобов’язують суб’єктів владних повноважень вживати невідкладних заходів для демонтажу самовільних споруд.
Верховний Суд також вказав, що дискреція суб’єктів владних повноважень могла стосуватися організаційних аспектів (визначення конкретної дати, залучення техніки), але вона не поширювалася на вирішення питання, чи здійснювати демонтаж взагалі. Нездатність подолати організаційні перешкоди, зокрема опір третіх осіб (для чого передбачено механізм залучення поліції), є свідченням неналежного виконання обов’язку, а не правомірною реалізацією дискреційних повноважень. Необґрунтовані затримки або формальне реагування є порушенням принципу своєчасності та ефективності, а незаконне встановлення воріт чи огорож створює перешкоди для роботи екстрених служб (швидкої, пожежної, поліції), що становить загрозу життю та здоров’ю громадян. Тому таке питання має не лише правовий, а й публічно-безпековий характер, що обґрунтовує необхідність негайного усунення таких перешкод.
Верховним Судом у постанові було надано настанови судам при вирішенні подібних спорів надавати оцінку діям органів влади з позицій активного захисту публічного інтересу та усунення бездіяльності суб’єктів владних повноважень. Ефективне здійснення владних повноважень передбачає не лише фізичний демонтаж перешкод, але й застосування заходів відповідальності до порушників правил благоустрою, включаючи відшкодування витрат на примусовий демонтаж, перевезення та зберігання конструкцій.
Отже, населення отримало дієвий спосіб захисту своїх прав та свобод від не виправданого зволікання комунальних служб проводити демонтаж самовільно встановлених об’єктів, а судам надано інструменти та настанови як вирішувати подібні справи.