Адвокатське бюро успішно захистило інтереси Товариства у спорі з його керівницею, яка оспорювала законність припинення її повноважень як директора підприємства.

Рішенням господарського суду позовні вимоги керівника до Товариства були задоволені. Суд скасував наказ відповідача про звільнення позивачки з посади директора Товариства, вирішив поновити її на посаді керівника, стягнув з Товариства середній заробіток за час вимушеного прогулу позивачки.

Товариство не погодилось з рішенням господарського суду та звернулось до нашого Адвокатського бюро за правничою допомогою для апеляційного оскарження судового рішення та наступного судового представництва інтересів відповідача.

Після вивчення матеріалів справи, адвокатом було підготовлено та подано апеляційну скаргу на судове рішення першої інстанції.

Апелянт доводив те, що згідно із ч.3 ст. 99 ЦК України та практики її застосування Загальні збори учасників Товариства вправі припинити повноваження свого керівника в будь-який час і з будь-яких підстав. Загальні норми трудового законодавства про підстави та порядок звільнення працівників до звільнення посадових осіб товариства не застосовуються. Вказував на офіційне тлумачення цієї норми Конституційним Судом України (рішення від 12.01.2010 р по справі №1-2/2010), а також на сталу практику застосування ч.3 ст. 99 ЦК України Верховним Судом. Ця норма була уведена до Цивільного кодексу України як гарантія прав та законних інтересів власників юридичної особи для оперативного припинення ними повноважень керівника юридичної особи, до якого втрачено довіру або його діяльність шкодить інтересам підприємства. Тому це право Загальних зборів учасників є абсолютним і не обмежене підставами на прийняття рішення, відсутністю вимог до завчасного попередження керівника про припинення його повноважень, незалежно від попередньої поведінки керівника, пояснень посадової особи, тощо.

Апелянт звертав увагу колегії суддів апеляційного суду також на те, що позивачка не оспорювала рішення Загальних зборів учасників про припинення її повноважень, а просила суд скасувати наказ про звільнення, який був виданий на виконання рішення вищого органу Товариства.

Позивачка серед іншого вказувала на те, що має додаткові гарантії від звільнення як одинока матір двох малолітніх дітей (ч.3 ст. 184 КЗпП України), а тому вважала своє звільнення незаконним і з цих підстав. На противагу цим аргументам, Товариство надало до суду першої інстанції судові рішення про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дітей позивачки з конкретного чоловіка, а тому позивачка не може вважатись одинокою матір’ю. Суд першої інстанції погодився із позицією позивачки. Апелянт просив апеляційний суд надати повторну оцінку фактичним та юридичним обставинам цієї справи. Адвокат у апеляційній скарзі наголошував на помилковості висновків місцевого суду, що суперечать юридичному поняттю «одинока матір». Згідно із ч.3 ст.99 ЦК України ця обставина не має юридичного значення, з огляду на особливий вид правовідносин між Товариством та керівником юридичної особи. Інакше, дотримуючись приписів ч.3 ст. 184 КЗпП України, Товариству доведеться чекати досягнення дітьми позивачки 14 років, щоб припинити повноваження директора, а всі ці роки Товариство змушене буде терпіти неналежну і шкідливу роботу такого керівника, що явно порушує баланс інтересів власників Товариства, Товариства в цілому та окремої особи – керівника.

Адвокат зазначав, що у разі припинення Загальними зборами учасників Товариства повноважень посадової особи згідно із ч.3 ст. 99 ЦК України, наступне припинення трудових відносин відбувається на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України з виплатою їй вихідної допомоги у розмірі заробітної плати за 6 місяців на підставі ч.1 ст.44 КЗпП України. Товариство надавало до суду докази того, що виконало ці вимоги законодавства. Відтак, рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід скасувати як незаконне, бо повторне стягнення з Товариства цих сум судом є безпідставним збагаченням колишнього директора.

Апеляційний суд погодився з аргументами Товариства, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачки відмовив. Постанова апеляційного господарського суду була залишена в силі без змін постановою Верховного Суду.

Судами апеляційної та касаційної інстанцій були також стягнуті судові витрати Товариства на правничу допомогу адвоката у розмірі, які суди визнали співмірними із складністю справи.

Отже, Адвокатське бюро відстояло інтереси Товариства в суді та мінімізувало його судові витрати на судовий захист.