Аграрний товаровиробник звернувся до Адвокатського бюро за правничою допомогою, оскільки у нього згорів новий трактор відомого іноземного бренду вартістю майже дев’ять мільйонів гривень через два місяці його використання. Техніка була застрахована від пожежі, тож постало запитання про те, хто має відповідати перед Клієнтом – продавець чи страховик.

Після тривалого листування покупця з продавцем товару та страховою компанією, було прийнято рішення звертатись до суду. Покупцем було заявлено позовні вимоги до продавця товару замінити трактор неналежної якості на новий трактор належної якості, а також про стягнення збитків. Позов був обґрунтований тим, що новий трактор вийшов з ладу через недоліки якості, які спричинили його повну втрату пожежею, за що відповідає продавець товару. Позивач також просив суд стягнути з продавця прямі збитки, що завдані покупцю необхідністю орендувати аналогічну техніку для задоволення виробничих потреб підприємства, були значними і постійно збільшувались. Посилаючись на ст.ст.9, 15 Закону України «Про захист прав покупців сільськогосподарських машин», ст.ст.22, 678, 679 ЦК України адвокат позивача просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Продавець тривалий час проводив дослідження та перевірки трактора, однак на дату звернення покупця з позовом до суду остаточного рішення про причини пожежі товару та своє рішення за зверненнями покупця по суті так і не повідомив. Під час розгляду справи судом, представники продавця проти задоволення позовних вимог заперечували, надали до суду експертні висновки українських та іноземних спеціалістів про можливі причини пожежі.

Залучена позивачем до участі у справі страхова компанія, як третя особа без самостійних вимог на предмет спору, позовні вимоги підтримувала. Страхова компанія раніше надала покупцю експертні висновки про те, що причиною пожежі є виробничий дефект, за який під час дії гарантійних зобов’язань відповідає продавець товару, а випадок не є страховим.

У матеріалах судової справи було зібрано численні експертні висновки національних та іноземних спеціалістів, висновки яких різнились у причинах виникнення пожежі. Разом з тим, всі експертні висновки містили твердження про те, що персонал покупця не порушував правил експлуатації техніки, під час виникнення пожежі діяв правильно.

Тож, для з’ясування причин виникнення пожежі та усунення різних версій події, суд ухвалив провести по справі комплексну судову експертизу та поставив перед експертами ряд питань, спрямованих на вирішення спору. Однак, наданий експертами державної експертної установи висновок суперечив іншим матеріалам справи, створював більше запитань, ніж надавав відповідей і не задовольняв жодного учасника спору. Тому коли адвокат позивача заявив клопотання про призначення судом повторної судової експертизи і проведення її в іншій державній експертній установі, це клопотання підтримали всі учасники справи.

Під час збирання судом матеріалів для проведення нової експертизи, між сторонами спору було досягнуто згоди про позасудове врегулювання спору шляхом взаємних поступок, а саме: продавець передавав покупцю новий трактор, а покупець відмовлявся від збитків. На таких умовах між сторонами спору була підписана мирова угода, яка була затверджена судом.

Наполегливість адвоката позивача та послідовне відстоювання правової позиції в інтересах Клієнта дало позитивний результат, – спір було остаточно врегульовано в суді першої інстанції. Зауважимо, що такий крок на зустріч обох сторін спору дозволив їм зберегти ділові стосунки та продовжити співробітництво.